Лувр – один з найбільших художніх музеїв світу.

Старовинний замок французьких королів, побудований Філіпом Августом у 1190 році, для відвідувачів вперше був відкритий 8 листопада 1793 року. Займаючи простір приблизно у 195 тис. кв.м, має загальну площу експозиції у 60 600 кв.м. Серед майже 400 тис. експонатів найбільш відомі – Джоконда (Мона Ліза), Венера Мілоська, Ніка Самофракійська, картини Рембрандта, Тиціана та інших всесвітньо відомих художників. 

Зібрання творів мистецтва у всі часи вважалося невід’ємним привілеєм монархів. Уже наприкінці XV століття у Франції розуміли пріоритет досягнень італійського мистецтва та художньої італійської майстерності. Спочатку на подібні речі дивилися як на рідкості, призначені для колекціонерів, але вже згодом художні цінності Італії стали одним із стимулів воєнних походів у цю країну. 

Незабаром у Францію стали потрапляти картини художників Високого Відродження. Урочистий в’їзд Людовіка XII до Мілану у 1507 році був відображений Леонардо да Вінчі, котрий отримав королівську пенсію та був прийнятий на службу як військовий інженер. 

Основу французької національної колекції, котра розмістилась у новому королівському палаці у Фонтенбло, заклав король Франциск I. Первісно колекцію Фонтенбло склали шедеври флорентійського та римського живопису. У 1517 році Франциск I поселив Леонардо да Вінчі біля Амбуаза. Всі картини, які знаходилися у художника на момент його смерті у 1519 році, наслідував король, в тому числі й відомий портрет Мони Лізи. 

Усі 19 картин італійських художників з колекції Франциска I знаходяться в Луврі і зараз. Першою роботою у його колекції став, вірогідно, портрет самого короля, авторство якого зараз приписується Жану Клуе Молодшому. Портрет Франциска I роботи Тиціана зроблений за медаллю Бенвенуто Челіні, який працював у той час у Парижі, оскільки у французьких королів не було часу позувати художникам-портретистам. 

На середину XVI століття французьке придворне мистецтво вже не залежало від чужоземних впливів та розвивалося самостійно. Після 1527 року офіційною королівською резиденцією стає капітально перебудований Лувр. За Генріха II основним придбанням Лувра стали скульптурні фасади Жана Гужона у квадратному дворі. Лувр, мабуть, чи не єдиний музей у світі, декоративне оформлення якого увібрало в себе творчість художників найвищого рівня. Декілька невеликих кабінетних портретів роботи Франсуа Клуе та Корнеля де Ліона, а також роботи художників т.зв. Школи Фонтенбло потрапили у Лувр дещо пізніше. 

Художній пріоритет Франції підтримувала діяльність трьох її великих міністрів: Армана-Жана дю Плессі де Ришельє, Джуліо Мазаріні та Жана-Батіста Кольбера. Королівська колекція слугувала для них вираженням могутності монархії. Зібрання Ришельє заполоняли палац кардинала, щоб потім перейти до короля. Кардинал Мазаріні відстежував всі розпродажі колекцій, котрі проходили у Європі. Саме йому Франція зобов’язана купівлею кращої частини колекції англійського короля Карла I. Після смерті Мазаріні у 1661 році роль збирача взяв на себе сам французький король. 

За Людовіка XIV у Лувр із Фонтенбло було перевезено та розміщено у палаці королівське зібрання живопису. Генеральний інспектор фінансів Кольбер шукав кошти на реконструкцію Лувра. Він придбав твори, котрі не встиг купити Мазаріні. Так, посол Франції у Венеції отримав у венеціанського сената дозвіл на купівлю двох великих картин Паоло Веронезе. На протязі двадцяти років колекція збільшилася з двохсот полотен до двох тисяч творів. Художник Шарль Лебрен разом з Кольбером воскресив давній задум Ришельє перетворити Велику галерею на зібрання картин для навчання художників, об’єднавши там твори, які були розосереджені по різним королівським палацам. 

У 1699 році Королівська Академія живопису та скульптури отримала дозвіл у Людовіка XIV використовувати Велику галерею для показу робіт її майстрів. Виставка мала шалений успіх. З 1725 року і до 1848 року такі виставки проводилися регулярно та отримали назву за місцем їх проведення у Великому салоні – «Салон». Звідси пішов і вираз «салонний живопис», який зберігся до наших днів. Призначенням палацу стало служіння культурі. 

У 1750 році відновилися роботи з реставрації старої будівлі Лувру, а у Люксембурзському палаці відбулася демонстрація королівського зібрання живопису, більша частина якої до того часу була недоступною для широкої публіки. 

Статус музею Лувр отримав у кінці правління Людовіка XVI, який також проводив політику активного поповнення королівських колекцій. 

Велика французька революція змінила назву Лувра – він став Головним музеєм мистецтв, який відкрив свої двері 10 серпня 1793 року. Періоди Другої республіки та Другої імперії були ознаменовані новим сплеском музейної та архітектурної діяльності. Лувр, перейменований у 1848 році у Палац народу, був повністю відреставрований та перебудований. У 1871 році, у дні Комуни, палац Тюільрі був знищений пожежею, і пізніше його вирішили не реставрувати. Урядові установи поступово стали переходити з Лувру в інші приміщення. Одне за одним приміщення переходили до музею. З’явилася можливість показати значно поповнені колекції. З цього часу Лувр зайняв належне місце серед найбільших музеїв світу. 

У 1985-1989 рр. за проектом Йо Мінг Пея біля входу до Лувру була побудована скляна піраміда, котра, окрім естетичної функції, забезпечує оптимальне освітлення підземного холу. Піраміда оточена фонтанами та двома пірамідами меншого розміру. Прототипом споруди слугувала піраміда Хеопса. Висота піраміди – 21,65 м, довжина сторони основи – 35 м, вага – біля 180 тонн; вона складається з 603 ромбовидних та 73 трикутних скляних сегментів. 



На сьогодні музей ділиться на дві частини – «старий» та «новий» Лувр. Складається з трьох галерей – Сюллі, Ришельє, Денон. Галереї мають сім відділів (департаментів) експозицій: живопис, графіка, скульптура, прикладне мистецтво, а також старожитності – східні, греко-римські та давньоєгипетські. Кожен з департаментів має свої підрозділи. Образотворче мистецтво ділиться згідно з тією чи іншою художньою школою, старожитності – за епохами. 

Зібрання колекцій Лувра величезне. У відділі Давнього Сходу культура Давньої Ассирії представлена експонатами з Німруда (у т.ч. рельєф, який представляє бога з головою орла, 883-859 рр. до н.е.); Хорсабада (в т.ч. дві гігантські статуї крилатих биків – «шеду» з палацу Саргона II (722-705 рр. до н.е.). Світовою відомістю користується частина Стели шулік (із зображенням важкоозброєної піхоти), створеної на честь перемоги царя Шумера Еаннатума, який завоював сусідню територію (2450 р. до н.е.), Стела Нарамеїна, царя Аккада (2270 р. до н.е.), портрети сановника Ебих-іль (біля 2500 р. до н.е.). Лувр має 11 із 30 існуючих зображень правителя міста Лагаша Гудеа (2150 р. до н.е.). У музеї знаходяться знамениті портрети з Давнього Єгипту: Чиновник з Мемфіса та його дружина (біля 2500 р. до н.е.), Сільський староста, Сидячий писар та ін. 

В античній колекції знаходиться велика кількість оригінальних грецьких пам’яток, починаючи з егінської епохи (т.зв. кікладські ідоли II – III тис. до н.е.) та до епохи еллінізму: скульптури Гера Самоська (I половина VI ст. до н.е.), Архаїчний курос (I половина VI ст. до н.е.), Аполлон із Пйомбіно (початок V ст. до н.е.), т.зв. голова Рампен (названа за іменем дарувальника, VI ст. до н.е.), фрагмент фриза Парфенону (442-432 рр. до н.е.), два метопи храму Зевса в Олімпії (460 р. до н.е.), Ніка Самофракійська (III - початок II ст. до н.е.), Венера Мілоська (кінець II ст. до н.е.). 

Найбільший департамент Лувру – відділ живопису та малюнку. Це найповніше у світі зібрання, яке на має собі рівних за кількістю шедеврів і дозволяє уявити розвиток європейського живопису від середньовіччя до кінця XIX ст. 

Дві третини колекції живопису – твори майстрів Франції. Французьке Відродження представлене творами Жана Фуке (серед них – відомий портрет Карла VIII, біля 1445 р.), Франсуа Клуе та інших видатних майстрів. У розділі живопису XVII ст. знаходиться 40 картин Ніколя Пуссена, велике зібрання пейзажів Клода Лоррена, великі цикли картин, створені придворними живописцями Людовіка XIV – Шарлем Лебреном та Пьєром Міньяром. Портрет Людовіка XIV, написаний Іасентом Ріго у 1701 році, став еталоном типу королівського портрета для багатьох європейських майстрів. У Луврі представлені всі творці витонченого та веселого стилю рококо: Жан Антуан Ватто, Франсуа Буше, Жан Оноре Фрагонар, Ніколя Ланкре, а також художники інших напрямів живопису XVIII століття – Жан Батист Симеон Шарден, Жан Батист Перроно, Жан Батист Грез. 

У старовинному музеї знаходиться найбільша колекція італійського живопису за межами цієї країни, у якій представлені роботи найкращих майстрів Італії, починаючи з Джотто ді Бондоне – засновника живопису епохи Відродження. Світовою славою користуються картини Рафаеля Санті, полотна Тиціана (Тиціано Веччеліо), Тінторетто (Якопо Робусті), Паоло Веронезе. Інші національні школи Європи представлені творами Франсиско Гойя, Дієго Веласкеса, Альбрехта Дюрера, Рембрандта Харменса ван Рейна. Особливо помітна серед них колекція живопису провідного представника фламандської школи Пітера Пауля Рубенса. Серед численних його полотен першочергове значення має знаменитий ансамбль, який складається з 21 панно на тему Історія Марії Медичі. 

Світове значення Лувру, його розкішних колекцій неможливо переоцінити. Протягом останніх двох століть він залишається найбільшим осередком художнього та духовного надбання людства.