четвер, 14 травня 2015 р.

Париж-одне з найкращих місць в світі.За один день неможливо відвідати і половину багатств цього міста.Його потрібно відчути на запах,на смак,на дотик.Тому раджу все-так затриматися як найдовше,щоб відвідати всі цікаві місьця.В моєму блозі розкрита лише невелика частина всієї дивовижі цього місця.Ви не пожалкуєте відвідавши Париж.

понеділок, 11 травня 2015 р.





Диснейленд - казкове королівство, пункт номер один для відвідання не лише дітей, а й багатьох дорослих. Ми розповімо, як цю мрію втілити в реальність, з усіма цінами, картами, маршрутами та нюансами.
Відпочинок у Диснейленді - що варто знати про Диснейленд у Парижі?
Диснейленд - одна із найпривабливіших визначних пам'яток Парижа. Парк відкрили 12 квітня 1992 року. На площі 1943 га діти отримають повно розваг, а дорослі стануть дітьми.
На території Диснейленду розташовані Disneyland Park та Walt Disney Studio. У Диснейленді є власний вокзал, поле для гольфу, тенісні корти й дитяча футбольна школа.
На території парку можна зупинитися в одному з готелів різноманітних категорій. А по сусідству з Диснейлендом розташоване село Val d' Europe, тут вас може зацікавити шопінг у торговому центрі та акваріум Sea Life.
Відпочинок у Диснейленді - графік роботи: парк Диснейленд у Парижі працює без вихідних цілий рік. У парк можете потрапити з 10 ранку до 22 вечора. А тим, хто оселився в готелі Диснейленду, вхід із 08:00. Walt Disney Studio працює із 10:00 до 18:00, а влітку та у вихідні до 19:00.
Графік роботи можете перевірити тут
Відпочинок у Диснейленді - вхідні квитки: всі відвідувачі, старші 3-х років повинні придбати квитки для відвідування парку Диснейленд.
Ціна на вхідні квитки в Диснейленд може змінюватися протягом року, всі деталі кращеперевіряйте на сайті.
Остання інформація така: якщо ви бажаєте відвідати основний парк та Walt Disney Studios, то ціна квитка для дітей 3-11 років - €61, для тих, хто старше 12 років - €68. Якщо ж ви хочете відвідати лише один парк, то для дітей квиток коштуватиме €49, для дорослих - €54.
Розумно буде поклопотатися про придбання квитків раніше, так вийде і дешевше, й у чергах біля кас не доведеться стояти.
Квитки в Диснейленд можна придбати в касах RER, вони продаються разом із квитками на поїзд, також спитайте квитки в магазині Діснея, що працює на Єлисейських полях.
Також на сайті Диснейленду можна придбати квитки, які потім треба лише роздрукувати на принтері. Однак потурбуйтеся, щоб роздруковані квитки поміняти на фірмові, щоб можна було легко користуватися системою FAST PASS, про яку розповімо нижче.
Коли ви вже потрапили всередину, варто пам'ятати, що в Диснейленді дуже багато відвідувачів. У черзі на атракціони іноді можете стояти годину. Щоб хоч якось цьому зарадити, діє система FAST PASS.
Автомати з цим написом ви знайдете біля багатьох атракціонів. Треба вставити в автомат свій квиток, а він вам видасть інший квиток, із яким ви входите на атракціони через вхід із надписом FAST PASS.
Однак варто зауважити, покататися на цьому атракціоні ви зможете як мінімум за 30 хвилин після видачі квитка, й тільки в той період часу, який указано у FAST PASS.
Також майте на увазі, що майже всі талончики на FAST PASS діють до 19:00. Тому краще розплануйте відвідання найпопулярніших атракціонів на початок.
Відпочинок у Диснейленді - гід парком
Після того, як ви пробили квиток через турнікет, ви на цілий день потрапляєте в казкове королівство. В жодному разі не викидайте квиток, він вам іще знадобиться.
Головна вулиця в Диснейленді - main Street USA. Тут розташовано повно тематичних магазинчиків, барів та ресторанчиків.
Загалом, Диснейленд розділений на 4 частини-зони. Здійснимо екскурсію ними та найцікавішими атракціонами.
Fantasyland - країна фантазій. Фантазіями ми, переважно, страждаємо в дитинстві, тому й ця зона для найменших відвідувачів, віком 6-7 років. Однак і дорослі точно знайдуть щось привабливе для себе.
Тут малим дітям можна відвідати такі атракціони:
Sleeping Beauty Castle - замок Сплячої красуні. Саме його рожеві вежі в більшості асоціюються з Диснейлендом. Усередині галерея, де виставлені сцени з мультика. Дітям буде дуже цікаво. Черги зазвичай немає. Під замком розташована La Taniere du Dragon - печера дракона. Моторошний зал повний сталагмітів, в озері дрімає дракон. Малі діти можуть злякатися. Потрапити можна без черги.
Le Carrousel de Lancelot - карусель Ланселота. Звичайна двоповерхова карусель, де люблять кататися і дорослі, й діти. Зазвичай, тут невелика черга.
Blanche-Neige et les Sept Nains - Білосніжка та семеро гномів. Сюди, зазвичай, черги доволі великі. Ви сідаєте в машинку, що везе вас по залах, де можете побачити, як інтерпретують сцени з казки.
Les Voyages de Pinocchio - подорож Піноккіо. Атракціон схожий на попередній, тільки з мотивом відповідної казки. Розрахований на маленьких діток. Тут черги також бувають.
Peter Pan's Flight - політ Пітера Пена. Дуже захоплюючий атракціон. Тут можете пройти за системою FAST PASS.
Alice's Curious Labirinth - веселий лабіринт Аліси. Ви просто блукаєте лабіринтом, де на вас чекають сюрпризи.
Le Pays des Contes de Fees - круїз країною фей.
Le Petit Train du Cirque - маленький цирковий потяг.
It's a small world - цей маленький світ. На кораблику ви катаєтеся по залах, а навколо вас різні герої з мультфільмів, ляльки плюс приємна музика. Сюди добре йти після 8 вечора, черги, зазвичай, уже немає.
Dumbo the Flying Elefant - Літаюче слоненятко Дамбо, карусель.
Mad Hatter's Tea Cups - шалене чаювання. Карусель, на яку, зазвичай, невелика черга.
Маленька хитрість: за день на території Диснейленду відбуваються два паради: Парад принцес десь о 19:00 та парад Ілюзій о 22:00. Перший починається у країні Фантазій.
Усі відвідувачі йдуть дивитися туди. Як тільки платформи пройдуть, якщо ви швиденько повернетеся до атракціонів Фентезіленд, то вам удасться пройти без черги на два-три з них.
Adventureland - країна пригод.
Le Passage Enchante d'Alladdin - Пассаж Алладдіна. Являє собою кімнати зі сценами з мультфільму. За оформленням схоже на Замок Сплячої Красуні. Дуже сподобається маленьким діткам.
Indiana Jones and the Temple of Peril - Індіана Джонс та храм небезпеки. Це американські гірки у спрощеному варіанті. Тут діє система FAST PASS.
Pirates of the Caribbean - Пірати Карибського моря. Цей атракціон передбачає плавання вздовж узбережжя з пригодами. Щоб сісти в піратський корабель, доведеться вистояти чергу.
Adventure Isle - гора, в якій є безліч ходів та печер із пригодами й сюрпризами. Вхід - вільний.
La Cabane des Robinson - величезне дерево, ви піднімаєтеся сходами нагору, на гілках дерева розміщені кімнати Робінзона. Досить цікаво, однак, за відгуками відвідувачів, не верх захоплення. "Помешкання Робінзона - треба підніматися вгору по сходах пішки,- ділиться власним досвідом мандрівниця під ніком Et Cetera, - на мене особливого враження не справило".
Pirate's Beach - дитячий майданчик.
У країні Пригод та країні Фантазій досить багато атракціонів для дітей. Тому особливо активним і дорослішим діткам варто йти одразу на "серйозніші" атракціони.
"Мабуть, один із найнецікавіших парків розваг, - пише на форумі Dmytriy. - Навіть мій син, якому на момент відвідування було 10 років, сказав дослівно таке: "Тату, підемо звідси! Тут усе для маленьких дітей". Відповідно, вибір тільки за вами.
А ми мандруємо до наступної зони, що обіцяє бути цікавішою та більш пригодницькою.
Frontierland - прикордонна зона. Тут варті уваги такі атракціони:
Legends of the Wild West - Легенди Дикого Заходу. Тут місце для справжніх ковбоїв. Пасаж дерев'яних будівель у стилі Дикого Весту.
Big Thunder Mountain - гора Великого Грому. Ви сідаєте в шахтарський вагончик, і він вас на швидкості вітру несе у глибину гори. Адреналін - зашкалює. Однак маленькі дітки до 6 років можуть злякатися. Тут можете пройти за системою FAST PASS.
Thunder Mesa Riverboat Landing - круїз навкруг острова на поромі. Красиво, спокійно. Краще відвідайте цей атракціон, коли починає темніти, тоді Диснейленд засяє вогнями - неймовірно захоплююча картина. А щоб побачити її, доведеться постояти в черзі хвилин 15-20.



Палац Версаль

Коли був побудований, Версаль став мисливської резиденцією короля. Сьогодні, однак, це – передмістя Парижа, приблизно в двадцяти кілометрах на північний захід від французької столиці. Версаль був центром політичної влади у Франції з 1682, коли Луї XIV перемістився сюди з Парижа, поки королівська родина не була змушена повернутися до столиці жовтні 1789, з початку Французької революції. Тому Версаль відомий не тільки як будівля, а й як символ системи абсолютної монархії.Сади Версаля також заслуговують окремої уваги. Тут можна гуляти і досліджувати красу природи нескінченно.Увага до деталей інтер’єру цього палацу неймовірно. Куди б Ви не глянули, побачите гравюри, картини, вишукані меблі. Важко, повірити, що всі 700 кімнат Версаля відповідають цьому стилю!



Лувр – один з найбільших художніх музеїв світу.

Старовинний замок французьких королів, побудований Філіпом Августом у 1190 році, для відвідувачів вперше був відкритий 8 листопада 1793 року. Займаючи простір приблизно у 195 тис. кв.м, має загальну площу експозиції у 60 600 кв.м. Серед майже 400 тис. експонатів найбільш відомі – Джоконда (Мона Ліза), Венера Мілоська, Ніка Самофракійська, картини Рембрандта, Тиціана та інших всесвітньо відомих художників. 

Зібрання творів мистецтва у всі часи вважалося невід’ємним привілеєм монархів. Уже наприкінці XV століття у Франції розуміли пріоритет досягнень італійського мистецтва та художньої італійської майстерності. Спочатку на подібні речі дивилися як на рідкості, призначені для колекціонерів, але вже згодом художні цінності Італії стали одним із стимулів воєнних походів у цю країну. 

Незабаром у Францію стали потрапляти картини художників Високого Відродження. Урочистий в’їзд Людовіка XII до Мілану у 1507 році був відображений Леонардо да Вінчі, котрий отримав королівську пенсію та був прийнятий на службу як військовий інженер. 

Основу французької національної колекції, котра розмістилась у новому королівському палаці у Фонтенбло, заклав король Франциск I. Первісно колекцію Фонтенбло склали шедеври флорентійського та римського живопису. У 1517 році Франциск I поселив Леонардо да Вінчі біля Амбуаза. Всі картини, які знаходилися у художника на момент його смерті у 1519 році, наслідував король, в тому числі й відомий портрет Мони Лізи. 

Усі 19 картин італійських художників з колекції Франциска I знаходяться в Луврі і зараз. Першою роботою у його колекції став, вірогідно, портрет самого короля, авторство якого зараз приписується Жану Клуе Молодшому. Портрет Франциска I роботи Тиціана зроблений за медаллю Бенвенуто Челіні, який працював у той час у Парижі, оскільки у французьких королів не було часу позувати художникам-портретистам. 

На середину XVI століття французьке придворне мистецтво вже не залежало від чужоземних впливів та розвивалося самостійно. Після 1527 року офіційною королівською резиденцією стає капітально перебудований Лувр. За Генріха II основним придбанням Лувра стали скульптурні фасади Жана Гужона у квадратному дворі. Лувр, мабуть, чи не єдиний музей у світі, декоративне оформлення якого увібрало в себе творчість художників найвищого рівня. Декілька невеликих кабінетних портретів роботи Франсуа Клуе та Корнеля де Ліона, а також роботи художників т.зв. Школи Фонтенбло потрапили у Лувр дещо пізніше. 

Художній пріоритет Франції підтримувала діяльність трьох її великих міністрів: Армана-Жана дю Плессі де Ришельє, Джуліо Мазаріні та Жана-Батіста Кольбера. Королівська колекція слугувала для них вираженням могутності монархії. Зібрання Ришельє заполоняли палац кардинала, щоб потім перейти до короля. Кардинал Мазаріні відстежував всі розпродажі колекцій, котрі проходили у Європі. Саме йому Франція зобов’язана купівлею кращої частини колекції англійського короля Карла I. Після смерті Мазаріні у 1661 році роль збирача взяв на себе сам французький король. 

За Людовіка XIV у Лувр із Фонтенбло було перевезено та розміщено у палаці королівське зібрання живопису. Генеральний інспектор фінансів Кольбер шукав кошти на реконструкцію Лувра. Він придбав твори, котрі не встиг купити Мазаріні. Так, посол Франції у Венеції отримав у венеціанського сената дозвіл на купівлю двох великих картин Паоло Веронезе. На протязі двадцяти років колекція збільшилася з двохсот полотен до двох тисяч творів. Художник Шарль Лебрен разом з Кольбером воскресив давній задум Ришельє перетворити Велику галерею на зібрання картин для навчання художників, об’єднавши там твори, які були розосереджені по різним королівським палацам. 

У 1699 році Королівська Академія живопису та скульптури отримала дозвіл у Людовіка XIV використовувати Велику галерею для показу робіт її майстрів. Виставка мала шалений успіх. З 1725 року і до 1848 року такі виставки проводилися регулярно та отримали назву за місцем їх проведення у Великому салоні – «Салон». Звідси пішов і вираз «салонний живопис», який зберігся до наших днів. Призначенням палацу стало служіння культурі. 

У 1750 році відновилися роботи з реставрації старої будівлі Лувру, а у Люксембурзському палаці відбулася демонстрація королівського зібрання живопису, більша частина якої до того часу була недоступною для широкої публіки. 

Статус музею Лувр отримав у кінці правління Людовіка XVI, який також проводив політику активного поповнення королівських колекцій. 

Велика французька революція змінила назву Лувра – він став Головним музеєм мистецтв, який відкрив свої двері 10 серпня 1793 року. Періоди Другої республіки та Другої імперії були ознаменовані новим сплеском музейної та архітектурної діяльності. Лувр, перейменований у 1848 році у Палац народу, був повністю відреставрований та перебудований. У 1871 році, у дні Комуни, палац Тюільрі був знищений пожежею, і пізніше його вирішили не реставрувати. Урядові установи поступово стали переходити з Лувру в інші приміщення. Одне за одним приміщення переходили до музею. З’явилася можливість показати значно поповнені колекції. З цього часу Лувр зайняв належне місце серед найбільших музеїв світу. 

У 1985-1989 рр. за проектом Йо Мінг Пея біля входу до Лувру була побудована скляна піраміда, котра, окрім естетичної функції, забезпечує оптимальне освітлення підземного холу. Піраміда оточена фонтанами та двома пірамідами меншого розміру. Прототипом споруди слугувала піраміда Хеопса. Висота піраміди – 21,65 м, довжина сторони основи – 35 м, вага – біля 180 тонн; вона складається з 603 ромбовидних та 73 трикутних скляних сегментів. 



На сьогодні музей ділиться на дві частини – «старий» та «новий» Лувр. Складається з трьох галерей – Сюллі, Ришельє, Денон. Галереї мають сім відділів (департаментів) експозицій: живопис, графіка, скульптура, прикладне мистецтво, а також старожитності – східні, греко-римські та давньоєгипетські. Кожен з департаментів має свої підрозділи. Образотворче мистецтво ділиться згідно з тією чи іншою художньою школою, старожитності – за епохами. 

Зібрання колекцій Лувра величезне. У відділі Давнього Сходу культура Давньої Ассирії представлена експонатами з Німруда (у т.ч. рельєф, який представляє бога з головою орла, 883-859 рр. до н.е.); Хорсабада (в т.ч. дві гігантські статуї крилатих биків – «шеду» з палацу Саргона II (722-705 рр. до н.е.). Світовою відомістю користується частина Стели шулік (із зображенням важкоозброєної піхоти), створеної на честь перемоги царя Шумера Еаннатума, який завоював сусідню територію (2450 р. до н.е.), Стела Нарамеїна, царя Аккада (2270 р. до н.е.), портрети сановника Ебих-іль (біля 2500 р. до н.е.). Лувр має 11 із 30 існуючих зображень правителя міста Лагаша Гудеа (2150 р. до н.е.). У музеї знаходяться знамениті портрети з Давнього Єгипту: Чиновник з Мемфіса та його дружина (біля 2500 р. до н.е.), Сільський староста, Сидячий писар та ін. 

В античній колекції знаходиться велика кількість оригінальних грецьких пам’яток, починаючи з егінської епохи (т.зв. кікладські ідоли II – III тис. до н.е.) та до епохи еллінізму: скульптури Гера Самоська (I половина VI ст. до н.е.), Архаїчний курос (I половина VI ст. до н.е.), Аполлон із Пйомбіно (початок V ст. до н.е.), т.зв. голова Рампен (названа за іменем дарувальника, VI ст. до н.е.), фрагмент фриза Парфенону (442-432 рр. до н.е.), два метопи храму Зевса в Олімпії (460 р. до н.е.), Ніка Самофракійська (III - початок II ст. до н.е.), Венера Мілоська (кінець II ст. до н.е.). 

Найбільший департамент Лувру – відділ живопису та малюнку. Це найповніше у світі зібрання, яке на має собі рівних за кількістю шедеврів і дозволяє уявити розвиток європейського живопису від середньовіччя до кінця XIX ст. 

Дві третини колекції живопису – твори майстрів Франції. Французьке Відродження представлене творами Жана Фуке (серед них – відомий портрет Карла VIII, біля 1445 р.), Франсуа Клуе та інших видатних майстрів. У розділі живопису XVII ст. знаходиться 40 картин Ніколя Пуссена, велике зібрання пейзажів Клода Лоррена, великі цикли картин, створені придворними живописцями Людовіка XIV – Шарлем Лебреном та Пьєром Міньяром. Портрет Людовіка XIV, написаний Іасентом Ріго у 1701 році, став еталоном типу королівського портрета для багатьох європейських майстрів. У Луврі представлені всі творці витонченого та веселого стилю рококо: Жан Антуан Ватто, Франсуа Буше, Жан Оноре Фрагонар, Ніколя Ланкре, а також художники інших напрямів живопису XVIII століття – Жан Батист Симеон Шарден, Жан Батист Перроно, Жан Батист Грез. 

У старовинному музеї знаходиться найбільша колекція італійського живопису за межами цієї країни, у якій представлені роботи найкращих майстрів Італії, починаючи з Джотто ді Бондоне – засновника живопису епохи Відродження. Світовою славою користуються картини Рафаеля Санті, полотна Тиціана (Тиціано Веччеліо), Тінторетто (Якопо Робусті), Паоло Веронезе. Інші національні школи Європи представлені творами Франсиско Гойя, Дієго Веласкеса, Альбрехта Дюрера, Рембрандта Харменса ван Рейна. Особливо помітна серед них колекція живопису провідного представника фламандської школи Пітера Пауля Рубенса. Серед численних його полотен першочергове значення має знаменитий ансамбль, який складається з 21 панно на тему Історія Марії Медичі. 

Світове значення Лувру, його розкішних колекцій неможливо переоцінити. Протягом останніх двох століть він залишається найбільшим осередком художнього та духовного надбання людства. 

Тріумфальна арка в Парижі — це один з найвидатніших пам’яток історії та архітектури, про яку знає кожен більш-менш грамотний житель нашої планети. Вона розташовується в легендарному восьмому окрузі столиці Франції, на площі, що носить назву площа Шарля де Голля, або площа «Зірки».Якщо розглянути ці дві назви, стає зрозуміло, що одне з них площа отримала в честь великого полководця часів Другої Світової війни, а ось площею «Зірки» її назвали через дванадцять рівних променів-проспектів, які розходяться від неї в різні боки Парижа. Один з цих дванадцяти проспектів — знамениті Єлисейські поля.
Тріумфальна арка в Парижі була зведена за 30 років з 1806 по 1836 рік. Її будівництво розпочалось за наказом видатного французького завойовника і стратега Наполеона Бонапарта. Тріумфальна арка в Парижі повинна була стати символом великих перемог імператора і людини, який «перекроїв» мапу Старого Світу разом зі своєю безстрашною армією. Щоправда, рішення про будівництво арки, Наполеон прийняв ще в 1805 році, натхненний власним талантом військового стратега, який допоміг йому здобути важку перемогу в битві під Аустерліцем. Розробив проект майбутнього пам’ятника історії архітектор Жан Шальгрена, якому, на жаль, не вдалося на власні очі побачити своє дітище: він помер ще в 1811 році. Однак велика Тріумфальна арка, що є однією з головних визначних пам’яток Парижа, увічнила його ім’я для нащадків.
Тріумфальна арка…. До цієї назви люди звикли вже давно. До речі, Париж — не єдине місто, де можна зустріти тріумфальну арку. Їх досить багато, правда, вони не так відомі, як та, що розташована в центрі «12-ти кінцевої Зірки». Будемо відверті, далеко не всі знають походження самого слова «тріумф»: де воно вперше з’явилося, що означає, і чому арка в Парижі носить назву Тріумфальній.Слово «тріумф» походить від латинської мови, і набула поширення у Великій Римській імперії. Тріумф означав вступ великого полководця і його армії в столицю з перемогою. Причому, перемога повинна була бути для тріумфу здобута беззастережна, швидка і з найменшими втратами. Тріумф — це ще й сама дорогоцінна нагорода полководцю, без якої він не міг назвати себе і свій легіон великим. Тільки після свого Тріумфу Гай Юлій Цезар був серйозно сприйнятий народом і визнаний великим імператором. Саме з часів Римської імперії веде свою історію слово «тріумф», а арки, через які проходили полководці зі своїми арміями, стали називатися тріумфальними.

Історія тріумфальної арки в Парижі

Як вже говорилося вище, архітектор Жан Шальгрена, розробив проект Тріумфальної арки, помер практично відразу після закладання фундаменту майбутньої будови. Зведення споруди постійно призупинявся, так як імператор став терпіти поразки на полях боїв. Саме з цієї причини арка будувалася так довго.
Не дожив до свого великого Тріумфу і сам Наполеон: всі роботи над аркою були завершені в 1836 році, вже в той час Францією правил Луї Філіп. Роботами керував новий архітектор Абель Блуэ. Однак мрія великого воїна, або, як його називають, тирана, все ж таки втілилася в реальність.
У грудні 1840 року під склепіннями арки проїхав кортеж, який везе труну, в якому покоїлися останки Наполеона Бонапарта, який помер далеко від Парижа на острові Святої Олени ще на початку травня 1821 року. Такої честі був удостоєний не тільки Наполеон: під склепіннями арки, покликаної відзначати Тріумф, пізніше робили зупинку труни з тілами Віктора Гюго, Гамбетта, Лазара Карно та інших не менш відомих особистостей.
Тріумфальна арка в Парижі, на жаль, стала символом тріумфу не тільки для видатних військових начальників, письменників і правителів Франції. В 1940 році через Тріумфальну арку пройшла хода фашистських загарбників, яким Париж здався практично без опору, щоб хоч якось зберегти безцінні пам’ятки історії та архітектури. Гітлер чудово знав значення слова «тріумф» і те, що значить для французів легендарна Тріумфальна арка та Єлисейські поля. Диктатор і злий геній 20-го століття віддав наказ своїй армії, щоб вона демонстративно пройшла через Тріумфальну арку і потім переможним маршем пройшла по Єлисейських полях. Таким чином, фашисти в черговий раз насолодилися власним тріумфом, за який мільйонам людей довелося заплатити своїми життями. Але це вже історія, яку, до речі, парижани не люблять згадувати, адже для них той парад був нічим іншим, як приниженням і ганьбою.

Орёл и Решка - (Париж)







https://www.youtube.com/watch?v=eYcew33jdDU
Коли 1889 року знаменитий архітектор та інженер Гюстав Ейфель урочисто відкрив своє головне творіння він, напевне, й подумати не міг, що через сто років Ейфелева вежа стане однією з найпопулярніших визначних пам'яток не лише Парижа, але й усього світу.
Чи то жарт, за цей час Ейфелеву вежу відвідало понад двісті мільйонів осіб. І саме цю пам'ятку Парижа найбільше фотографують.
Ейфелева вежа - трохи історії
Дивно, але така громадина, як Ейфелева вежа була побудована всього за два з невеликим роки. Загалом у будівництві були задіяні близько 300 робітників.
Ви лише уявіть масштаб будівництва: потрібно було об'єднати в загальній складності 18038 частин зварювального заліза. Всі ці конструкції з'єднувалися 2,5 мільйонами заклепок і важили більше 7 тисяч тонн!
Висота Ейфелевої вежі на момент відкриття 25 жовтня 1889 становила майже 313 метрів і на той час вона вважалася найвищою спорудою на планеті. Щоправда, вже 1930 року пальму першості відібрав хмарочос компанії «Крайслер» у Нью-Йорку.
До речі, мало хто знає, що Ейфелева вежа задумувалася як тимчасова споруда - вона мала служити вхідною аркою Всесвітньої виставки, яка 1889 року проходила в Парижі. Через 20 років за планом вежу мали знести.
Підливав масла у вогонь паризький бомонд - художники, письменники називали цю споруду не інакше як «залізний монстр». Наприклад, Гі де Мопассан відкрито заявив, що ненавидить новомодну споруду. Сам же Гюстав Ейфель був поблажливий до свого дітища і іменував його просто «300-«метровою вежею».
Врятувало від знесення Ейфелеву вежу одне - функціонально вона була дуже корисна, оскільки була ідеальною платформою для радіоантен.
Зараз же парижани (звісно, далеко не всі) набагато лояльніше ставляться до головної визначної пам'ятки міста й називають її «залізна леді».
Ейфелева вежа - цікаві факти
Головне запитання в багатьох туристів - якого ж все ж таки «зросту» Ейфелева вежа? У пошукових системах запит «Ейфелева вежа висота» - один із найпопулярніших. І дані найрізноманітніші - 318, 320, 323 метри.
За офіційними даними, висота Ейфелевої вежі становить 324 метри (включаючи телевізійну антену на її вершині). Звісно, на сьогодні у світі багато будівель, що вищі за цю споруду. Так у Франції Ейфелева вежа посідає лише п'яте місце.
Французи дуже дбайливо ставляться до своєї пам'ятки, тому кожні сім років фарбують її заново різними відтінками коричневого кольору. Так ось, для фарбування використовують майже 60 тонн фарби, до того ж фарбування дотепер здійснюється за допомогою пензлів.
Між іншим, за наказом Ніколя Саркозі на Ейфелевій вежі перші десять хвилин кожної години включається ілюмінація. Увечері ж можна споглядати справжнє світлове шоу.
Також вам, напевно, буде цікаво дізнатися, що одночасно на території Ейфелевої вежі може перебувати 10 400 осіб. Коли потрапляєш у «туристичні години пік» ця цифра навіть здається дещо применшеною.
До речі, Ейфелеву вежу можна побачити не лише в Парижі. Копії головної визначної пам'ятки Франції є в американському Лас-Вегасі, китайському Гаунчжоу, румунській Слобозії, столиці Данії Копенгагені, в болгарській Варні й навіть у Казахстані в місті Актау.

понеділок, 4 травня 2015 р.

#art#paris

Один з найкращих ресторанів світу L'Arpege

Описание Ресторан L'Arpege

 
Французский ресторан L'Arpege был открыт в 1986 году в Париже, на улице Варенн. Владелец и шеф-повар ресторана - знаменитый Алан Пассар, один из самых лучших поваров мира. 

Пассар, как и все гении – безусловный инноватор и революционер. При приготовлении блюд мастер использует исключительно биологически чистые продукты, которые выращиваются в его собственных садово-промышленных хозяйствах. Меню ресторана практически полностью состоит из овощей и трав. Однако ни один посетитель не останется разочарованным: отсутствие мясных блюд сполна компенсируется фантазией повара. L'Arpege предлагает гостям отведать зеленую фасоль со свежими персиками и миндалем, попробовать импровизацию на тему кольраби и, конечно, свое фирменное блюдо: яичное сhaud-froid с кленовым сиропом и хересным уксусом.


Катакомби під Парижем


Переповнювання середньовічних кладовищ в Парижі в кінці 18-го століття привело до того, що уряд розпорядився створити масові поховання. Протягом 18 місяців, починаючи з 1785 року старі кладовища розкопувалися, і останки 6 мільйонів чоловік було перевезено в довгі тунелі, що знаходяться під Парижем (мова йде про катакомби). Зараз ці катакомби відомі як "Імперія смерті", оскільки тут дійсно величезна кількість останків.

Похоронним командам явно хотілося відволіктися від своєї роботи, тому під землею є місця, де останки викладені в певному порядку, з узорами і орнаментами з людських кісток.


Собор Паризької Богоматері(Нотр-Дам-де-Пари)

Знаменитий Собор Паризької Богоматері, є гордістю Франції. Завдяки оригінальній розробці та пропорціям собор став прекрасним взірцем ранньої готики. Дивлячись на його цілісний і органічний ансамбль, важко повірити, що будувався він майже двісті років

Перший камінь у фундамент собору було закладено у 1163 році королем Людовиком VII і папою Олександром ІІІ на місці храму Юпітера (який існував ще за часів давніх римлян). Будівництво собору тривало до 1250 року, але повністю його було збудовано в 1345 році. Кошти на спорудження храму надходили від усіх бажаючих: короля, єпископів, простих громадян.

Руйнування собору, що були викликані часом, людьми, трагедіями нескінченних воєн, впродовж багатьох століть спотворювали первинний вигляд церкви. Але згодом, в період з 1844 по 1864 рр., архітектором Віолле-ле-дюком була здійснена реставрація церкви.

Собор Паризької Богоматері – це одна з перших споруд, в якій остаточно сформувався готичний стиль, хоча в ньому ще збереглися деякі елементи романської архітектури: масивні, круглі в плані стовпи, а також масивні стіни, деяка похмурість інтер'єру. Проте своєю величчю і красою собор захоплює кожного, хто підходить до нього. Незважаючи на те, що про собор нам добре відомо з однойменного роману В. Гюго та численних описів храму, все ж щоразу він постає у новій красі.

Собор є п'ятинефною базилікою. Висота будівлі становить 35 м, довжина – 130 м, ширина – 48 м. Висота дзвіниць – 69 м, вага дзвона Емануель, який знаходиться у східній вежі – 15 тонн.

Високо підносяться над площею могутні башти. Це ще не високі шпилясті «бефруа» пізніших часів, проте вони нічого спільного не мають з романськими глухими баштами. Широкі, стрільчасті прорізи і безліч вертикальних тяг роблять їх легкими й ажурними.

З кам'яного убранства фасадів Нотр-Дам-де Парі відзначають відомі статуї химер, які знаходяться на верхньому майданчику собору біля башт. Ці гротескні фігури – фантастичні і жахливі птахи, демони та монстри є уособленням людських гріхів.

З паризькими соборами пов'язано безліч легенд та містичних оповідок. Прихильники езотеричних вчень стверджують, що архітектура і символіка собору Нотр Дам – це нібито зашифровані окультні вчення. Саме в цьому сенсі Віктор Гюго говорив про собор як про "короткий довідник з окультизму". Деякі дослідники Нотр-Даму вважають, що середньовічні алхіміки закодували у геометрії собору таємницю створення філософського каменю.

Нижче знаходиться верхній ярус собору з прозорого мережива декоративної аркади, ще нижче – середній ярус з величезним круглим вікном – «розою». Під ним — знаменита «Галерея королів”. Це зубчастий карниз, що складається з 28 ніш, у яких розташовані статуї легендарних біблейських правителів.

І, нарешті, внизу широко розкривають подвійні дверні входи перспективні портали, які прикрашені різьбленим орнаментом і скульптурами.

Колись фасад собору був чорним від багатолітнього пилу й кіптяви. Нещодавно його почистили і надали каменю первісного сіро-жовтого кольору. Проте вчені висловлюють думку, що кіптява знову швидко вкриє собор, оскільки промисловий дим і пил постійно стоять над Парижем і руйнують фасади старовинних споруд.

Усередині собор зустрічає урочистим присмерком. У інтер'єрі собору переважає сірий колір каменю, з якого викладені стіни храму. Виникає деяке відчуття похмурості та прохолоди. Раніше в соборі було ще темніше, і довелося пробивати нові вікна у бічних стінах. Як і в інших готичних храмах, у Нотр-Дам-де Парі немає настінного живопису, і єдиним джерелом кольору в одноманітно-сірому інтер'єрі є численні вітражі високих стрілчастих вікон. Сонячне світло, проникаючи через них, заливає храм цілою веселкою відтінків. Ця гра світла дещо пом'якшує однотонність споруди і надає інтер'єру собору феєричної розкоші, і разом з цим деякої таємничості. Зображення на вітражах виконані відповідно до середньовічних канонів. На вікнах хору зображені сцени із земного життя Спасителя, на вітражах бічних стін – фрагменти з життя святих. Вітражі високих вікон центрального нефа зображають патріархів, біблейських царів, апостолів. У вікнах бічних капел відображено події із земного життя Діви Марії. А вітражі величезного вікна-рози вміщують близько вісімдесяти сцен із Старого Завіту.

У Соборі Паризької Богоматері зберігається одна з найбільших реліквій християнства – Терновий Вінець. З IV—V століть до 1063 року він був доступним для поклоніння у Сіонській церкві. У 1063 році його, разом із списом св.Лонгіна, перевезли до палацу візантійських імператорів у Константинополі. Римський імператор Болдуін ІІ мав борг перед Венецією і пропонував їй як компенсацію вінець. Проте подарував святиню кузену — французькому королю св. Людовіку ІХ (1215—1270), який у подяку оплатив заборговану позичку родича. У 1239 році святиню доставили до Парижа.

Людовік віддав розпорядження покласти вінок у спеціально побудовану каплицю, де останній перебував до періоду французької революції, під час якої каплицю рознесли на друзки. Проте Терновий Вінець врятували і в 1809 році його передано на збереження до Собору Паризької Богоматері, де він перебуває і дотепер. Колючки з Вінця зберігаються у Ватикані. Багато шипів розійшлися по всьому світові.




Париж - столиця Франції і найбільше місто країни. Він розташований на річці Сена в північній частині Франції, в центрі регіону Іль-де-Франс (також відомого під назвою «Паризький регіон»). Межі самого міста мало змінилися з 1860 року, його населення складає 2233818 осіб (станом на 2010 рік), так що прогулянка по Парижу займе не так багато часу, якщо порівнювати місто з Лондоном або Римом. Проте в міському окрузі (Paris unité urbaine), де сам Париж становить лише центральну частину, проживає 10142977 осіб (дані 2006 року). Паризька метрополія, або Паризька агломерація разом з передмістями має населення 12672000 чоловік і є однією з найбільш населених метрополій в Європі.http://www.tourister.ru/world/europe/france/city/paris

  1. Світ – це книжка і той, хто не подорожує, читає лише одну сторінку. – Св. Аугустин